Скарлатина

Скарлатина – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується загальною інтоксикацією (лихоманкою, головним болем, блювотою), явищами гострого тонзиліта (ангіною) та характерним висипом.

Збудник – бета-гемолітичний стрептокок групи А.

Найчастіше хворіють діти дошкільного та раннього шкільного віку.

Джерелом інфекції є хвора людина, або здоровий бактеріоносій. Шлях передачі повітряно-крапельний і контактний. Вхідними воротами інфекції є слизова ротоглотки та мигдаликів, пошкоджена шкіра.

Інкубаційний період 1-12 днів.

Захворювання починається гостро з появи лихоманки, гнійної ангіни, підщелепного лімфаденіту та токсикозу ( характерні головний біль, блювота, тахікардія). З перших днів хвороби з’являється характерний висип – дрібнокрапковий, яскраво-червоний, рясний. Локалізується переважно на внутрішній поверхні кінцівок, бокових поверхнях тулуба, животі, зі згущенням та злиттям в природних складках шкіри та в ділянках суглобових згинів. При механічній травмі судин шкіри можуть виникати петехії. Характерний блідий носогубний трикутник на фоні гіперемії обличчя. Шкіра суха на дотик. Також характерний вигляд має язик: з першого дня хвороби – густо обкладений білими нашаруваннями, к 3-4му дню очищується та стає яскраво-малиновим, «сосочковим», за рахунок гіпертрофії сосочків та злущення епітелію. На другому тижні захворювання виникає лущення шкіри: на тулубі та обличчі – отрубєвидне, а на долонях і стопах- крупнопластинчате.

Небезпечна скарлатина своїми ускладненнями: септичні (лімфаденіт, отит, мастоідит, сепсис), алергічні (сіновііт, міокардит, гломерулонефрит, ревматизм).

Основною профілактикою скарлатини є раннє виявлення та ізоляція хворих.

Лікар — інфекціоніст Ольга Колісник